Історія справи

Постанова ВССУ від 10.12.2025 року у справі №314/708/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 314/708/22

провадження № 61-14273св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду

від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, про визнання недійсним наказу про допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області (далі - ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області) про визнання недійсним наказу про допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у справі № 314/1768/19 частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано накази від 27 березня 2019 року

№ 16-19/к-тр про звільнення ОСОБА_1 , від 08 квітня 2019 року № 19-19/к-тр про внесення змін до наказу про звільнення щодо дати звільнення позивача, поновлено його на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки у межах зазначеного медичного закладу, стягнуто з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період

з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року у розмірі 340 816,49 грн, моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. У частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, але не менше ніж за один місяць, рішення суду підлягало негайному виконанню.

Наказом філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр його поновлено на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом

на 0,5 ставки у межах зазначеного медичного закладу, допущено до роботи для виконання трудових обов`язків. Також стягнуто на його користь середній заробіток в межах суми за один місяць. Отже, з 13 травня 2020 року ОСОБА_1 приступив до виконання своїх посадових обов`язків як начальник Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 та лікар-фтизіатр в межах цього медичного закладу, де пропрацював до 20 липня 2020 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року у справі

№ 314/1768/19 апеляційну скаргу ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області задоволено, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні його позову.

Наказом відповідача від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр визнано недійсним запис № 17 в трудовій книжці позивача, відповідно до якого його поновлено на попередній посаді згідно з наказом від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11228св20).

Позивач вказував про те, що наказ ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області

від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр, яким скасовано наказ про його поновлення, втратив чинність, а наказ про поновлення на роботі від 07 травня 2020 року

№ 53-20/к-тр відновив свою чинність. Єдиною перешкодою для виконання ним своїх посадових обов`язків начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки є відсутність допуску на режимну територію, де знаходиться його робоче місце.

Листом від 04 лютого 2022 року № 252/ЗП-22 відповідач зазначив, що наказ

від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр про поновлення на роботі вичерпав свою дію із прийняттям наказу від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр, яким скасовано наказ про поновлення позивача, тому відсутні правові підстави для вирішення питання про допуск позивача до виконання трудових обов`язків.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у справі

№ 314/1768/19 апеляційну скаргу ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у цій справі змінено, викладено мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови.

У зв`язку із цим наказом Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 05 вересня 2022 року

№ 75/к/тр скасовано наказ від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр «Про скасування наказу від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр «Про поновлення ОСОБА_1 на роботі» та допущено позивача до роботи. Отже, оскільки у вказаному наказі відповідача від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр відсутня дата поновлення його на роботі, а тому його права підлягають захисту у судовому порядку шляхом зобов`язання відповідача прийняти наказ, який відповідає рішенню Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у справі

№ 314/1768/19 щодо поновлення його на роботі.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним наказ філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 05 вересня

2022 року № 75/к/тр про скасування наказу від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр «Про скасування наказу від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр «Про поновлення ОСОБА_1 на роботі»;

- зобов`язати філію ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області прийняти наказ, який відповідає рішенню Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у справі № 314/1768/19;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу

за період з 20 липня 2020 року по 05 вересня 2022 року в сумі 788 584,50 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2023 року у складі судді Свідунович Н. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто одноразово з ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально- виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2020 року по 05 вересня 2022 року у розмірі 788 584,50 грн, з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 314/1768/19 позивача не поновлено на роботі, а лише розглянуто апеляційну скаргу та ухвалено рішення у цій справі, в результаті чого набрало законної сили рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року, на підставі якого 07 травня

2020 року роботодавцем видавався відповідний наказ щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що наказом

від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр відповідачем було скасовано попередній наказ від 20 липня 2020 року та автоматично відновлено дію наказу від 07 травня

2020 року № 53-20/к-тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Зважаючи на наведене, відсутні правові підстави для визнання недійсним наказу філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр «Про скасування наказу № 95-20/к-тр від 20 липня 2020 року «Про скасування наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр» та зобов`язання відповідача прийняти наказ відповідно до рішення суду у справі № 314/1768/19.

Вирішуючи позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у цій справі період з 20 липня 2020 року по 05 вересня 2022 року є вимушеним прогулом позивача, оскільки рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області

від 29 квітня 2020 року у справі № 314/1768/19 вже стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток на підставі положень статті 235 КЗпП України за період з 08 квітня 2019 року, тобто дати звільнення, по 29 квітня 2020 року, дати ухвалення рішення суду про поновлення на роботі. Оскільки позивач відпрацював після цього до 20 липня 2020 року, за що йому було нараховано заробітну плату, тому вимушений прогул починається з дати прийняття наказу відповідачем

від 20 липня 2020 року по дату допуску до роботи, тобто до 05 вересня 2022 року.

Визначаючи суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 788 584,50 грн, суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача та взявши за базовий для розрахунку середній заробіток у розмірі 1 476,75 грн, визначений за січень-лютий 2019 року, помножив його на кількість робочих днів у період вимушеного прогулу 534. Водночас суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо необхідності зменшення цієї суми на суму отриманої позивачем допомоги по безробіттю.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області задоволено частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2023 року у цій справі змінено, зменшено стягнуту суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до 633 554,61 грн та суму судового збору до 6 335,54 грн,

у зв`язку з чим викладено резолютивну частину в такій редакції.

Стягнуто одноразово з ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2020 року по 04 вересня 2022 року у розмірі 633 554,61 грн, з якої підлягають вирахуванню податки та обов`язкові платежі при виплаті позивачу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним наказу Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр «Про скасування наказу № 95-20/к-тр від 20 липня 2020 року «Про скасування наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр», проте неправильно обчислив середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд вказав, що для розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у період з 01 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року слід брати як базовий середньоденний заробіток, виходячи із 2/3 частки заробітної плати, яка сплачувалася іншим працівникам, у зв`язку з оголошенням простою через воєнний стан, оскільки позивач, якби він продовжував працювати, отримував би саме такий розмір заробітної плати, а в іншому разі це було б порушенням трудового законодавства та прав працівників, які працюють, порівняно з позивачем, який в цей період не працював, проте мав право на компенсацію середнього заробітку за тривалий період через триваючі судові спори.

Разом з тим 20 липня 2020 року та 05 вересня 2022 року апеляційним судом виключено з періоду вимушеного прогулу, оскільки ці дні у силу змісту наказів відповідача та трудового законодавства є робочими днями для позивача.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що період вимушеного прогулу береться з 21 липня 2020 року по 04 вересня 2022 року, в якому міститься 531 робочий день. За період з 21 липня 2020 року по 31 березня 2022 року (не було простою) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу розраховується із середньоденного заробітку 1 276,47 грн та становить 545 052,69 грн.

Апеляційний суд зазначив про те, що з 01 квітня 2022 року по 04 вересня 2022 року за базовий розмір середньоденного заробітку береться 2/3 від 1276,47 грн, тобто з урахуванням простою, що становить 805,98 грн. У цьому періоді робочих днів 104, тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 88 501,92 грн.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у загальному розмірі становить 633 554,61 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою на постановуЗапорізького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, просить зазначене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Отже, судові рішення у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним наказу про допуск до роботи, зобов`язання роботодавця вчинити дії до суду касаційної інстанції не оскаржені та у силу вимог статті 400 ЦПК України у цій частині не є предметом перегляду у касаційному порядку.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року

у справі № 755/12623/19 та у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року

у справі № 369/1923/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17,

від 23 листопада 2023 року у справі № 201/5323/20. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Cуд апеляційної інстанції визнаючи два дні, а саме 20 липня 2020 року та 05 вересня 2022 року такими, що є робочими днями позивача та за які він мав отримати заробітну плату, обмежився лише дослідженням наказів відповідача від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр та від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр, які фіксують лише припинення трудового договору та допуск до роботи. Проте не свідчать про нарахування і сплату позивачу заробітної плати за ці дні. Тобто в апеляційного суду були відсутні належні та допустимі докази щодо сплати позивачу заробітної плати

за 20 липня 2020 року та 05 вересня 2022 року.

Також суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, помилково визначив середньоденний заробіток, який розраховано у справі № 314/1768/19, та розмір якого становить 1 276,47 грн, застосувавши при цьому інститут преюдиції.

Розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу було розраховано апеляційним судом неправильно, із помилковим застосуванням коефіцієнта

166,6 годин, як для робітників із 40-годинним робочим тижнем, що безпідставно зменшило розмір середньоденного заробітку.

Аргументи інших учасників справи

У лютому 2024 року ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

Відзив мотивовано тим, що судами при розгляді справи не надано належну оцінку доказам і доводам щодо середнього заробітку позивача, а саме визнання правильним та належним доказом середнього заробітку за період січень-лютий 2019 року при існуючому заробітку в травні-липні 2020 року, що мало бути пораховано саме позивачем.Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували той факт що позивач перебував на обліку Вільнянської районної філії Запорізького обласного центру зайнятості та отримував допомогу по безробіттю у період з 01 лютого 2021 року по 26 січня 2022 року, кошти у розмірі 11 838,71 грн, що отримані позивачем в якості допомоги по безробіттю мали бути вирахувані із загальної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 02 грудня 2025 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді

Ситнік О. М. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Калараш А. А., Карпенко С. О.,

Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктами 1, 4

частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у справі № 314/1768/19 позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволено. Визнано незаконними та скасовано накази від 27 березня 2019 року № 16-19/к-тр та від 08 квітня 2019 року № 19-19/к-тр, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки у межах зазначеного медичного закладу, стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 340 816,49 грн, розраховану за період з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року, та 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та у частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Наказом по філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» України в Запорізькій області від 07 травня 2020 року № 53-29/к-тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » позивача було поновлено на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу, допущено до роботи для виконання трудових обов`язків.

З 13 травня 2020 року ОСОБА_1 приступив до виконання своїх посадових обов`язків як начальник Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 та лікар-фтизіатр в межах цього медичного закладу, де пропрацював до 20 липня

2020 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року у справі

№ 314/1768/19 апеляційну скаргу ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області задоволено, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Наказом філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр «Про скасування наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 від 07 травня

2020 року № 53-20/к-тр», який був виданий у зв`язку з ухваленням постанови Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року у справі № 314/1768/19, відповідачем скасовано наказ про поновлення позивача на роботі, визнано недійсним запис № 17 у трудовій книжці ОСОБА_1 , відповідно до якого останнього було поновлено на попередній посаді згідно з наказом від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11228св20).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у справі

№ 314/1768/19 апеляційну скаргу ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області задоволено частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у цій справі змінено, викладено мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови. При розгляді справи № 314/1768/19 суд виходив із того, що підставою для задоволення позову ОСОБА_1 є пропуск відповідачем встановлених законом строків для застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення. Разом з тим, оскільки вищезазначені накази відповідача визнані незаконними та скасовані з інших правових підстав, то позивач підлягає поновленню на роботі із стягненням з відповідача на свою користь відповідного середнього заробітку. Тобто у цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Наказом філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр «Про скасування наказу від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр «Про скасування наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 07 травня 2020 року № 53-20/к-тр», виданим на виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 314/1768/19, відповідачем було скасовано попередній наказ від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр, ОСОБА_1 було допущено до роботи на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії

ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу; зобов`язано внести відповідні записи до його трудової книжки. Цього ж дня позивача під підпис було ознайомлено з вказаним наказом.

Також у справі наявні:

- наказ філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 04 квітня 2022 року № 31-22/к/тр «Про оплату праці в окремих випадках на період воєнного стану в Україні», згідно з яким з 01 по 30 квітня 2022 року працівникам, зокрема Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, встановлено оплату праці в розмірі 2/3 тарифної ставки у зв`язку з оголошенням простою;

- наказ філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 29 квітня 2022 року № 38-22/к/тр «Про оплату праці в окремих випадках на період воєнного стану в Україні»

з 01 по 31 травня 2022 року працівникам, зокрема Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, встановлено оплату праці в розмірі 2/3 тарифної ставки у зв`язку з оголошенням простою;

- наказ філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 31 травня 2022 року № 46/к/тр «Про оплату праці в окремих випадках на період воєнного стану в Україні»

з 01 по 30 червня 2022 року працівникам, зокрема Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, встановлено оплату праці в розмірі 2/3 тарифної ставки у зв`язку з оголошенням простою;

- наказ філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 29 червня 2022 року № 54-22/к/тр «Про оплату праці в окремих випадках на період воєнного стану в Україні»

з 01 по 31 липня 2022 року працівникам, зокрема Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, встановлено оплату праці в розмірі 2/3 тарифної ставки у зв`язку з оголошенням простою;

- наказ філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області від 29 липня 2022 року № 62-22/к/тр «Про оплату праці в окремих випадках на період воєнного стану в Україні»

з 01 по 31 серпня 2022 року працівникам, зокрема Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, встановлено оплату праці в розмірі 2/3 тарифної ставки у зв`язку з оголошенням простою.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першоюстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зробила висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, оскільки є заробітною платою.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

У статті 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

У пункті 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абзацом 6 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи наведені норми Порядку № 100, для розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за основу необхідно брати останні два місяці саме роботи, тобто відпрацьовані працівником.

Подібні висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), на які посилається заявник у своїй касаційній скарзі.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що при видачі роботодавцем наказу про звільнення працівника з будь-яких підстав, у якому не зазначено дату, з якої працівник звільняється, вважається, що в день видання наказу працівник має перебувати на роботі та має бути ознайомлений з цим наказом і йому має бути видана трудова книжка та розрахункові, тому день, коли було видано наказ від 20 липня 2020 року № 95-20/к-тр як такий, що припиняє трудові відносини з працівником, вважається робочим днем, за який роботодавець має сплатити працівнику заробітну плату. Крім того, зазначення у наказі від 05 вересня 2022 року № 75/к/тр про допуск до виконання посадових обов`язків вказує на те, що саме з 05 вересня 2022 року позивача допущено до роботи, а тому цей день є робочим і має оплачуватись заробітною платою, що виключає його включення до періоду вимушеного прогулу.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що 20 липня 2020 року та 05 вересня 2022 року не можуть враховуватись у період вимушеного прогулу.

Крім того, рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року, досліджувався розмір заробітної плати за січень-лютий 2019 року для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у періоді з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року, судом визначено, що середній заробіток позивача, виходячи із заробітної плати за два повні відпрацьовані перед звільненням місяці січень-лютий 2019 року, становить 1 276,47 грн.

Судом установлено, що у період з 01 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року роботодавцем було оголошено простій.

Поняття простою визначено у змісті абзацу першого статті 34 КЗпП України.

Відтак, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Тлумачення статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.

Згідно зі статтею 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Час простою з вини працівника не оплачується.

Отже, у випадку оголошення роботодавцем простою відповідно до положень

статті 113 КЗпП України, з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 року № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану» керівник державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що фінансується або дотується з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, може самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу).

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що період простою має бути оплачений роботодавцем з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки відповідної посади працівника.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 16 квітня 2025 року у справі № 729/685/21 (провадження № 61-13381св24).

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 01 квітня 2022 року

по 31 серпня 2022 року необхідно брати як базовий середньоденний заробіток, виходячи із 2/3, згідно з наказами «Про оплату праці в окремих випадках на період воєнного стану в Україні» щодо встановлення оплати праці в розмірі 2/3 тарифної ставки у зв`язку з оголошенням простою.

Отже, період вимушеного прогулу з 21 липня 2020 року по 04 вересня 2022 року, у якому міститься 531 робочий день. За період з 21 липня 2020 року по 31 березня 2022 року (не було простою) середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується із середньоденного заробітку 1 276,47 грн та становить:

1 276,47 х 427 = 545 052,69 грн.

З 01 квітня по 04 вересня 2022 року за базовий розмір середньоденного заробітку береться 2/3 від 1 276,47 грн (з урахуванням простою), що становить 805,98 грн середнього заробітку, та в цьому періоді робочих днів - 104, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу в цьому періоді становить 88 501,92 грн (805,98 х 104).

Разом за весь період вимушеного прогулу з 21 липня 2020 року по 04 вересня 2022 року сума середнього заробітку становить 633 554,61 грн (545 052,69 + 88 501,92).

Верховний Суд погоджується із такими висновками апеляційного суду та здійсненим розрахунком.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 23 листопада 2023 року у справі № 201/5323/20, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц зазначив, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовими частинами права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно іншої сторони.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 Верховний Суд виснував, що не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 201/5323/20 принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peins) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище.

Разом із тим, у справі, що є предметом розгляду принцип заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення не підлягає застосуванню, оскільки із апеляційною скаргою звернувся не ОСОБА_1 , а ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», що виключає можливість застосування згаданого принципу.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк